Російська агресія проти України

З 20 лютого 2014 року Україна протидіє російській військовій агресії. У результаті ворожих дій Росії частина суверенної території України (Автономна Республіка Крим та м. Севастополь, окремі території Донецької та Луганської областей) (близько 44 000 квадратних км або 7% території України) перебуває під тимчасовою іноземною окупацією у порушення Статуту ООН.

Російська агресія проти України призвела до загибелі понад 13 000 людей та понад 30 000 поранених. Ця кількість також включає 298 пасажирів рейсу MH17, загиблих в результаті теракту 17 липня 2014 року, коли літак Малайзійських авіаліній був збитий з ракетної системи БУК, перекинутої на окуповану територію Донбасу з РФ.

Понад 1,43 мільйона мешканців Криму та Донбасу є внутрішньо переміщеними особами після того, як їх змусили залишити свої домівки.

Розпочавши військову агресію проти України, Росія порушила основоположні норми та принципи міжнародного права, а також Статут ООН, Гельсінський заключний акт (1975 р.). Росія також порушила низку двосторонніх та багатосторонніх угод, включаючи Будапештський меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (1994 р.); Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (1997 р.); Договір між Україною і РФ про українсько-російський державний кордон (2003 р.) та багато інших. Російська окупація Автономної Республіки Крим та м.Севастополь, а також окремих районів Донецької та Луганської областей прямо підпадають під визначення агресії згідно з пунктами а), b), c), d), e) та g) Статті 3 Додатку до Резолюції ГА ООН "Визначення агресії" (3314 (XXIX)).

Дипломатичні зусилля Нормандської четвірки (Україна, РФ (сторони конфлікту), Франція та ФРН (посередники) та Тристоронньої контактної групи (Україна, РФ (сторони конфлікту) та ОБСЄ (посередник) забезпечили підписання Мінських угод (Протокол від 5 вересня 2014 р., Меморандум від 19 вересня 2014 р. та Комплекс заходів від 12 лютого 2015 р.). Вони залишаються основою для вирішення конфлікту на Донбасі, але постійно порушуються РФ. Найсерйозніше занепокоєння викликає той факт, що РФ не дотримується режиму припинення вогню. Це призводить до великої кількості жертв серед українських військових та цивільних.

З 2014 року Радою Безпеки ООН було проведено понад 40 засідань, у ході яких обговорювалося питання російської агресії проти України. У лютому 2015 року РБ схвалила резолюцію 2202, якою підтримала «Комплекс заходів з імплементації Мінських угод». У березні 2015 року Україна звернулася до РБ ООН із запитом розгорнути на своїй території операцію з підтримання миру під егідою ООН.

Сильний голос Генеральної Асамблеї ООН також є важливим елементом міжнародного тиску, щоб змусити Росію виконувати Мінські домовленості та розпочати деокупацію української території. 27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію 68/262 «Територіальна цілісність України», підтвердивши свою прихильність суверенітету, політичній незалежності, єдності та територіальній цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів та відсутності будь-яких правових підстав для зміни статусу Автономної Республіки Крим та м.Севастополь. ГА ООН також закликала всі держави відмовитися і утримуватися від дій, спрямованих на часткове або повне руйнування національної єдності та територіальної цілісності України, включаючи будь-які спроби змінити кордони України шляхом загрози або використання сили чи інших незаконних засобів.

Цю позицію підтвердили і резолюції Генасамблеї ООН 71/205, 72/190, 73/263, 74/168, 75/192 "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна", а також 73/194, 74/17 та 75/29 «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, а також частин Чорного та Азовського морів». Крім того, ці резолюції однозначно кваліфікували Росію як державу-окупанта та закликали РФ негайно припинити тимчасову окупацію території України.

У вересні 2018 року та вересні 2019 року Генасамблея ООН схвалила процедурні рішення щодо включення пункту «Ситуація на тимчасово окупованих територіях України» до порядку денного 73-ї, 74-ї сесій та 75-ї сесій. 20 лютого 2019 року та 20 лютого 2020 року Генеральна Асамблея провела дебати з цього пункту порядку денного. Більшість держав-учасниць висловили непохитну підтримку суверенітету, територіальній цілісності, єдності та незалежності України в межах її міжнародно визнаних кордонів. Росію закликали дотримуватися міжнародного права та припинити триваючі порушення суверенітету та територіальної цілісності України. РФ закликано повністю взяти на себе відповідальність щодо виконання Мінських угод та негайно припинити розпалювання конфлікту, надаючи фінансову та військову підтримку своїм проксі-збройним формуванням, а також вивести військову техніку та особовий склад з окупованих територій.

Порушення міжнародного права з боку Росії зараз розглядаються Міжнародним кримінальним судом, Міжнародним судом ООН, в рамках арбітражного розгляду за Конвенцією ООН про морське право, Європейським судом з прав людини.

21 березня 2014 року після звернення до ОБСЄ з боку Уряду України та консенсусного рішення 57 держав-учасниць ОБСЄ було започатковано Спеціальну моніторингову місію ОБСЄ в Україні (СММ). Це неозброєна цивільна місія, присутня на місцях 24/7, її мандат охоплює всю територію України. Основними її завданнями є спостереження та звітність про ситуацію в Україні; а також сприяння діалогу між усіма учасниками конфлікту.

У 2014 році після початку збройної агресії та масових порушень прав людини на окупованих територіях, Україна запросила ООН розгорнути моніторингову місію з прав людини з основним завданням "моніторингу ситуації з правами людини в країні з особливою увагою до Автономної Республіки Крим, східного та південного регіонів України, а також регулярним, точним та публічним звітуванням Верховного комісара ООН з питань прав людини з виникаючих проблем та ризиків ". У березні 2014 р. ця місія розпочала свою роботу. Місія готує регулярні доповіді про ситуацію з правами людини на окупованих територіях та відповідні рекомендації.

Військова агресія - це лише один елемент гібридної війни Росії проти України. До інших елементів належать: 1) пропаганда, заснована на брехні та фальсифікаціях; 2) торговельно-економічний тиск; 3) енергетична блокада; 4) терор та залякування громадян України; 5) кібератаки тощо.

У відповідь на агресію Москви проти РФ запроваджено політичні та економічні санкції. Завершення російської військової агресії та відновлення суверенітету та територіальної цілісності України повинні залишатися єдиною підставою для їх скасування. Спільні політичні та дипломатичні зусилля міжнародної спільноти є важливим елементом у протидії цим найбільшим порушенням Статуту ООН після Другої світової війни.